Тварини.
Двогорбий верблюд є найбільшою твариною із родини
верблюжих. Як відомо, існує ще одногорбий верблюд, який поступається бактріану
(так ще називають двогорбого верблюда) у вазі і розмірах, а також у кількості
шерстяного покриву тіла. Двогорбий верблюд буває як диким, так і домашнім.
Останній використовується людиною для перевезення різної поклажі вже протягом
1000 років.
Європейська норка – хижий звір невеликих розмірів з
блискучим і густим хутром рудувато-коричневого або каштанового кольору.
Губи з підборіддям білі. Її тіло гнучке і видовжене,
трохи приплюснуте згори. Лапи тварини короткі, пальці з’єднуються плавальними
перетинками. Хвіст довгий, становить третю частину довжини тіла. Розмір звірка
становить від 30 до 40 см, вага близько 600-800 грам. Живуть норки в природі
близько 6 років, в неволі близько 12.
Руда рись (Lynx rufus) – найменша з усіх рисей, вона
менша від звичайної рисі, майже в два рази – отримала свою
назву завдяки кольору своєї шерсті. На її батьківщині, в Америці, її лагідно
прозвали “бобкет” через короткий, ніби відрубаний хвіст і своїх мініатюрних
розмірів (60-80 см в довжину). Виключно у Флориді зустрічається підвид рудої
рисі повністю чорного кольору. Таких “сажотрусів” називають меланісти. Іноді
серед рудих рисей можна зустріти і альбіносів (білих особин).
До родини єхиднових входить така незвичайна тварина як проєхидна.
Раніше вона мала ще пару підвидів, які нині, на жаль, вимерли. Ця тварина
вважається найбільшим ссавцем серед яйцекладущих. Деякі особини виростають до
16 кг, але в середньому вони важать до 10 кг і досягають 80 см в довжину.
Азійський слон менший африканського, але масивніший.
Довжина тварини становить у середньому близько 6 метрів, маса не перевищує 5
тонн. Виростає цей ссавець приблизно до 3,5 метрів.
Велика панда, ведмідь – кішка, плямистий, бамбуковий або
тибетський гірський ведмідь – це все назви однієї тварини, що є
символом Всесвітнього фонду дикої природи і однією з емблем КНР.
Довжина дорослої особини 1,2 – 1,5 м, вага – до 160 кг. Лапи
і хутро навколо очей – чорні, є довгий до 12 см хвіст. Передні лапи –
шестипалі, задні – короткі і товсті, всі пальці з гострими кігтями.
Ведмідь грізлі – північноамериканський підвид
звичайного бурого ведмедя. Він входить в десятку найбільш агресивних тварин
світу. Грізлі – дуже великий і злий ведмідь. Тіло ведмедя покрито
темно-коричневою, довгою і пухнастою шерстю. Тільки на кінцях вона трохи
світліша. Порівняно зі своїми родичами ведмідь грізлі має деякі фізіологічні
особливості: короткий череп, опуклі носові кістки, широкий і плоский лоб,
короткі вуха і недовгий хвіст.
Серед безлічі морських мешканців, які користуються відносною
популярністю і симпатією навіть у далеких від зоології людей, можна назвати
морського бобра, або калана.
Ця порівняно невелика тварина (довжина тіла не більше
півтора метра), рухлива і енергійна. На короткій шиї посаджена кругла голова,
на якій кумедно виглядають невеликі, широко посаджені очі. Вушні раковини і
ніздрі практично непомітні, тому що самою природою чудово пристосовані для
того, щоб дуже щільно стискатися при зануренні у воду і не допускати попадання
рідини в організм. Передні лапи калана розділені на подушечку і пальці, і
чимось нагадують собачі лапи, а от задні – суцільні, схожі на ласти (пальці не
поставлені окремо, а з’єднані, аж майже до верхньої фаланги).
Синій кит (інша назва смугач блакитний) – величезний
ссавець і найбільша тварина на планеті, що мешкає у водах Світового океану.
Тварини знаходяться на межі зникнення і занесені до Червоної книги, оскільки
активно винищувалися людиною до 60-х років XX століття, поки полювання на них
не було заборонено. За приблизними підрахунками вчених чисельність синіх китів
на даний момент не перевищує 10 тис. особин.
Сніговий барс, ірбіс або сніговий леопард – хижак
сімейства котячих, що мешкає у високогірних районах Центральної і Середньої
Азії. Цей звір вважається проміжною ланкою між великими і малими котячими.
Незважаючи на те, що ірбіс непогано живе і розмножується в неволі, в дикій
природі вивчати його досить складно з ряду причин. В останні роки через
діяльність людини чисельність цього хижака скорочується, і він узятий під
захист держави.
Червоний вовк – дивовижно красивий і дуже рідкісний
у наш час звір. Цей хижак так добре вміє маскуватись і такий невтомний у
полюванні, що у деяких народів він викликає забобонний жах. Його називають
привидом в червоній шкурі. Червоний вовк стрімкий в погоні і вмілий у мистецтві
ховатися і вистежувати здобич.
Одним із самих хижих ссавців, родини ведмедевих є білий ведмідь –
самий близький “родич” бурого ведмедя. Латинська назва даного ссавця звучить як
Ursus maritimus, що в перекладі означає “ведмідь морський”. Крім цього його ще
називають “північним або полярним ведмедем”.
Гепард – хижак з родини котячих, якого раніше,
завдяки особливій будові тіла, виділяли в окрему підродину, відноситься до роду
Acinonyx виду jubatus. Назва “гепард” походить від латинського gattus pardus –
кіт – леопард.
Дінго по суті це вдруге здичавіла домашня собака.
Деякі вчені відносять дінго до підвиду домашньої собаки, а інші виділяють його
в самостійний вид. Перший офіційний опис собаки було зроблено в 1792.
Археологічні розкопки свідчать про те, що дінго був завезений до Австралії
вихідцями з Південно-Східної Азії. В Австралії для існування дінго ідеальні
умови: достатня кількість дичини, майже немає ворогів, і ніщо не заважає їхньому
розмноженню.
Кашалот – єдиний представник родини кашалотових з
ряду китоподібних. Це морський ссавець – найбільший з підряду зубастих китів:
дорослий самець досягає до 20 м в довжину і важить близько 50 т, самки значно
менші – близько 15 м і 20 т.
Квокка – це представник сімейства кенгурових, який є
досить рідкісною твариною. Найчастіше квокку можна зустріти на південному
заході Австралії та на острові Роттнест.
Фоса – це хижий ссавець, котрий відноситься до
родини фаланукових. Це єдиний представник роду Cryptoprocta і має свою окрему
підродину Cryptoproctinae. Дана тварина є найбільшим хижаком острова
Мадагаскар. Є відомості, що доісторична фоса була розміром з сучасного лева.
Немає коментарів:
Дописати коментар